Тимур Орлов
62

Розповідь про вередливого Ваньку

 

У Дашки було дев’яносто п’ять кілограмів ваги. І це при зрості сто шістдесят два сантиметри. Зрозуміло, що з такими параметрами, вона не вкладалася в жодні формули співвідношення зросту і ваги. Гірше того, Дашка точно не знала свій розмір і насилу знаходила одяг. Продавці в магазині, побачивши її, глузливо кривилися і намагалися не помічати Дашку, даючи зрозуміти їй, що проблеми Дашки – це не їхні проблеми. Доводилося йти на ринок. Там жалісливі тітоньки навскидку знаходили їй сукні та спідниці завбільшки з парашут.

Дашка не те, щоб любила поїсти. Просто не їсти вона не могла. Починало смоктати під ложечкою, і з’являлися суїцидні думки. Якщо в народних обранців сунути що-небудь в рот, справа могла закінчитися в морзі. У свій час Дашка навіть подумувала стати борцем сумо, щоб виправдати свої габарити, але після першого ж тренування їй знадобився нашатир і подвійна порція гамбургерів.

Чи хотіла вона схуднути?

Дашка намагалася про це не думати. А чого хотіти того, що нездійсненно ?! Краще булку з’їсти. Але приблизно раз на рік вона снилася собі з тонкою талією, вузькими стегнами, довгими ногами і інтелігентно-невеликими грудьми. На ній було коротке плаття, туфлі на шпильках і чомусь вінок з кульбаб на голові. Загалом, худнути Дашка не збиралася. Як розтовстіла в сімнадцять років на грунті стресу перед іспитами, так і ходила.

Але ж пора було подумати про чоловіка, дітей, затишному гнізді і про що там ще прийнято думати в двадцять п’ять років, але що абсолютно несумісне з дев’яносто п’ятьма кілограмами? .. З мужиків Дашці подобався Бред Пітт. Ну, і трошки сусід з верхнього поверху, тому зі спини він був схожий на Бреда Пітта. Коротше, чоловіче питання Дашку не цікавило. Якось не розуміла вона чоловічого питання і всіх переживань з ним пов’язаних. Дашка жила розміреним, неквапливим життям: робота, серіали, жіночі детективи, робота. Ну і їжа, звичайно. Багато їжі.

Щастя скінчилося в один прекрасний ранок. До Дашки прийшла двоюрідна сестра Алла, і, виставивши перед собою виснаженого, білявого хлопчика, попросила:

– Дашка, будь людиною, посидь з Ванькою, а я в Сочі злітаю, особисте життя улагоджу.
– Надовго? – жуючи бутерброд, уточнила Дашка.
– Тижня на дві, – знизала плечима Алка. – А може, на місяць, як масть піде.

Ваньці було сім років, він виглядав вередливим і Дашка вирішила, що тягарем племінник для неї не буде.

– Гаразд, я все одно у відпустці, нехай живе, – великодушно погодилася вона.
Все почалося з дрібниць.

– Не буду борщ, – сказав ввечері Ванька, сідаючи за стіл. – І пельмені не буду. А вінегрет тим більше не буду.
– А що будеш? – без особливого інтересу запитала Дашка.
– Піцу з морепродуктами.
– Немає в мене ні піци, ні морепродуктів. Не хочеш їсти, лягай спати голодним, – дуже просто вирішила проблему Дашка.
О третій годині ночі її розбудив дзвінок. Дашка відкрила двері, і кур’єр вручив їй величезну коробку, розмальовану крабами, кальмарами та іншою морської гидотою. Виявилося, що з Дашкиного домашнього телефону надійшло замовлення. Очманіла Дашка віддала кур’єру аж 350 гривень.

Ванька спав як немовля. Будити і бити його було якось неправильно. Дашка вирішила перенести розмову на ранок. Вона подивилася на піцу і відчула до неї відразу.

Але вранці виховної бесіди не вийшло … Замість зубної пасти в тюбику виявився клей, з душу на Дашку не пролилось ні краплі води, з унітазу вискочила механічна жаба, а з фена в обличчя вистрілив борошняний пил. Вихід був тільки один – бити. Дашка схопила ремінь від спідниці і помчала за Ванькою, який завчено і безпристрасно почав маневрувати між меблями. Він ковзав між кріслом, диваном, сервантом і столом, немов слизький вже між камінням. Дашка видихалася через хвилину і знесилено впала в крісло.

– Сволота, – сказала вона.
– Жиртрєст, – з безпечної відстані огризнувся Ванька.
Якби Дашка знала, що це тільки початок! «Насіння», – як говорила їх спільна з Алкою бабуся …

– Картоплю не буду, вінегрет не буду, а не вельми буду піцу з морепродуктами, – сказав за сніданком Ванька.
– А що будеш? – сердито прищулилася Дашка, якій вперше в житті з ранку не хотілося їсти.
– Лазанью і фруктовий торт.
– Якщо подзвониш в ресторан і зробиш замовлення на будинок, вб’ю, – лаконічно попередила вона Ваньку.
– Спочатку злови, корова, – посміхнувся небоже, спритно увернувшись від ляпасу.
Того ранку Дашка вперше за довгий час розплакалася. Вона проридала у ванній цілих п’ятнадцять хвилин, немов нещасна жінка, яка довідалася про зради коханого. Коли вона витерлася рушником, на обличчі залишилися чорні розводи. Дашка так і не зрозуміла: щоки і лоб забруднилися об рушник, або рушник об щоки і лоб … До обіду у Дашки виробилася бісівська обережність. До вечора фантастично загострилася інтуїція. Вона не ступала по квартирі ні кроку, не прорахувавши в розумі, якими наслідками він їй загрожує.

При відкриванні шаф вибухали петарди. При закриванні нічого не вибухало, але Дашка присідала від страху. Перш ніж сісти, вона перевіряла, чи не намазанийчим-небудь власний зад, і чи немає клею або кнопок на кріслі. Механічна жаба Дашку дістала. Вона з огидним криком вистрибувала з усіх щілин і кутів. До вечора Дашка перестала її боятися. Ванька трошки занудьгував і пожвавився тільки тоді, коли, лягаючи спати, Дашка виявила під ковдрою відрубану криваву руку. Вона верещала до тих пір, поки не прибігли сусіди і биттям руки об батарею не довели Дашці, що вона гумова. Спати Ванька ліг задоволений. Дашка крутилася без сну до ранку, навіть не згадавши, що за весь день нічого не їла.

Через два дні до Дашки прийшла комісія з відділу опіки та піклування.

– Чому ваша дитина просить милостиню біля метро? – Суворо запитала тітка з рудим волоссям на голові і лекторськими окулярами на переніссі.
– Що робить моя дитина? – не зрозуміла Дашка.
– Просить милостиню! – підвищили голос тітка. – Причому, бере не тільки грошима, а й продуктами!
– Ну, почнемо з того, що це не моя дитина, – насупилася Дашка.
– А чия ?! – закричала інспекторша, або хто вона там була. – Ви хлопчиська голодом морите? Годувати не годуєте ?!
Дашка жестом запросила пройти тітку до холодильника.

– Тільки під ноги дивіться і нікуди не сідайте, – попередила вона «гостя».
Розкривши холодильник, Дашка продемонструвала тітки запаси, яких вистачило б експедиції, що вирушили зимувати в Арктику. Правда, запаси були несвіжі, так як Дашка кілька днів не ходила в магазин через відсутність апетиту, але тітка не хотіла нічого знати.

«Гостя» знизала плечима, насупилася, і тільки хотіла сказати своє вагоме слово на захист Ваньки, як в руду зачіску, прямо з дверей, з мерзенним Квак стрибнула механічна жаба. Жінка заверещала, Дашка зареготала, і тут, відразу в декількох кутах кухні рвонули петарди. Дашка навіть не здригнулася, зате жінка недобірно і нерозумно присіла, закривши голову бюрократичною папкою, з якої посипалися документи.

– Важка дитина, – зітхнувши, пояснила Дашка жінці. – Батька немає, мама в Сочі.
– У гурток його запишіть, – буркнула тітка, зібравши документи і пішла до дверей.
– У нас хороші гуртки є в Будинку культури: малювання, бальні танці та … орігамі.
– Добре, – пообіцяла жінці Дашка, закриваючи за нею двері. – Тільки не заздрю ​​я вашому орігамі.
Ванька беззвучно реготав на дивані.

– Сучий ти сину, – беззлобно сказала Дашка. – Навіщо жебракувати?
– Так подають! – відповів Ванька, показуючи кишені, забиті грошима.
Ніч пройшла спокійно, якщо не брати до уваги дзвінка на Дашкин мобільний. Пошепки їй було дано вказівку винести з дому усі гроші і цінності, і закопати їх у пісочниці, сказавши «крекс, фекс, Бекс!». Дашка так втомилася від усіх цих жартів, що послала того, хто телефонував по зовсім дитячому адресою. А вранці прийшов сусід. Той самий, схожий зі спини на Бреда Пітта. Дашка спочатку втратила дар мови, але швидко прийшла в себе, коли сусід почав кричати, що його машину з її балкона закидали яйцями, а ручки дверей густо змазали вазеліном. Спереду сусід виявився копією Стаса П’єхи, до якого Дашка рівно дихала.

– Я три рази впав! – волав він, показуючи жирні руки і брудні джинси. – Хлопчики у дворі бачили, що це зробив ваш охламон!
– Це не мій охламон! – закричала на нього Дашка.
– А чий, мій, чи що ?! – закричав гібрид Стаса П’єхи та Бреда Пітта. – Чому він причепився саме до моєї машини?!
Дашка, приловчившись, зловила Ваньку за вухо і потягла на подвір’я.

– Чому ти причепився саме до його машини? – трагічно запитала вона, тримаючи Ваньку практично у висячому положенні.
– Тому що у нього найкрутіша тачка у дворі, а значить, він бандит, – пояснив Ванька, навіть і не думаючи вириватися. – Пристойні люди на «Лексусах» не їздять!
– Ах ти! – замахнувся на нього сусід, але вчасно схаменувся і засунув руку в кишеню. – Добре, якщо я скажу тобі, що я не бандит, а зубний лікар і у мене є своя клініка, ти відчепишся від моєї машини?
– Ні, – сказав Ванька, розмахуючи ногами в повітрі.
– А коли відчепишся?
– Коли ти на Дашці одружишся! – закричав Ванька. – Тоді у мене буде крутий дядько на «Лексусі»!
Сусід голосно пирхнув і поїхав з яйцями на лобовому склі. Дашка випустила Ваньку.

– Бовдур, – сказала вона. – Тепер на мені взагалі ніхто не одружиться.
– спокуха, сеструха, – відстрибнувши подалі, заявив Ванька. – Я подгоню на твої тілеса найкрутіших в місті перців!
Дашка підстрибнула і погнала Ваньку по двору з криком «Уб’ю!». А ввечері була пожежа. Маленька, несправжня. Ванька підпалив на балконі шпаківню. Добре, що пташенята вже вилетіли, погано – що попередньо Ванька забив шпаківню ватою. Але найгірше було те, що, повернувшись з магазину, Дашка не виявила в сумці ключів. Чекати пожежних у неї не вистачило сил. Дашка взяла у сусідки лійку з водою і по пожежній драбині полізла гасити це неподобство. Внизу стовпилися цікавий народ, серед якого Дашка чітко розрізнила біляву потилицю Ваньки. На середині шляху з Дашки злетіла спідниця. Просто взяла раптом і полетіла вниз, ніби їй нема на чому було триматися. Дашка дуже здивувалася. З неї ніколи не злітав одяг, навіть якщо відлітали всі ґудзики і ламалися блискавки. На дев’яноста п’яти кілограмах завжди є за що зачепитися. Коли спідниця впала на натовп, Дашка для пристойності скрикнула, хоча їй було начхати, що про неї подумають. Тим більше, що на білизну вона не економила. Натовп зааплодував, свиснув і зареготав.

Дашка залила з лійки шпаківню, пройшла через балкон до квартири, і під звичні вибухи петард спробувала переодягнутися. На її подив всі речі виявилися непомірно великими. І як вона не помічала, що останнім часом ходить в хламидах на три розміри більше? Дашка мало не заплакала. До всіх нещасть додалося ще одне – їй нема чого стало носити. Дашка обернулася два рази халатом і вийшла на вулицю, прихопивши ремінь. Ванька сидів в пісочниці і кидався піском в натовп. Якась тітка спробувала відважити йому ляпаса, але отримала в очі гість піску.

– Вибачте його, – жалібно звернулася Дашка до натовпу, забувши про ремінь. – Він сирота! Тата немає, мама в Сочі …
– А тітка дура! – закінчив Ванька.
І Дашка знову погнала його по двору з криком «Уб’ю !!!»

– Ванька, ну ти ж хороший хлопчик, – сказала Дашка в будинку, в хвилину затишшя між вибухами і нападами жаби.
– Хто сказав? – насупився Ванька.
– Ну … я сказала, – невпевнено відповіла Дашка. – Хочеш, я тебе в гурток бальних танців віддам?
– Краще велосипед купи, товстуха!

На наступний день Дашка купила велосипед. Ваньки не було чутно три дні. Дашка навіть з’їла сирний сирок і без пригод помила голову. Де і чим харчувався Ванька, вона й гадки не мала. Одного вечора він прийшов з шишкою на лобі, вибитим зубом і подряпаними колінами.

– Під машину потрапив, – коротко пояснив Ванька, поставивши в кут зав’язаний у вузол велосипед.
Потім, правда, з’ясувалося, що це машина під нього попала. Сусідський «Москвич» позбувся лобового скла, бампера, а заодно і водія, який надовго зліг у неврологічний диспансер. З велосипедом було покінчено. Ванька попросив комп’ютер. Дашка готова була чорта лисого йому купити, аби він забув про петарди, механічну жабу, відрубані руки і нічні дзвінки на її мобільник з розпорядженнями поховати в пісочниці всі свої капітали. Взявши кредит, Дашка купила комп’ютер.

Ваньки не було чутно тижнів зо два. За цей час Дашка встигла нашвидку прибрати квартиру, помитися у ванній без шкоди здоров’ю, і купити новий гардероб. За звичкою вона пішла за речами на ринок. Побачивши її, знайомі тітки присвистували.

– На якій дієті сидите? – запитали вони.
Дашка хотіла сказати, що дієта називається «Ванька», але не ризикнула. Дрібнички їй підібрали відмінні, в тому сенсі, що серед них були недоступні раніше спідниці вище колін і вузькі штани. Через тиждень прийшов рахунок за Інтернет. Побачивши в квитанції суму, Дашка стала голосно гикати, сміятися і плакати одночасно. Її відкачували всім під’їздом, і всім спиртним, що було в багатоквартирному будинку. Прочухавшись, Дашка спробувала відродити інтерес Ваньки до жаби, петард, гумової руки і нічним дзвінкам, але спроба не вдалася. Ваньку тягнуло у всесвітню павутину. Дашка взяла ще один кредит і оплатила рахунок. Потім запросила майстра і попросила його відрубати Інтернет. Зрозумівши, що виходу в мережу немає, Ванька пішов з дому, прихопивши всю готівку.

Два дня Дашка жила спокійно і навіть почала дивитися серіал. На третій день вона зрозуміла, що їй не вистачає небезпек. Ванька привчив її жити в вічному стресі, і це перетворилося в життєву необхідність. Дашка пішла до метро і забрала звідти брудного, але задоволеного Ваньку з коробкою грошей. Безпритульне життя пішло Ваньці на користь. Він забув про Інтернет і повернувся до колишніх забав. У будинку знову все вибухало, мазалось, падало на голову і вискакувало з-під ніг.

– Ну що тобі не вистачає ?! – благала одного разу Дашка.
– Мамки, папки, братика і сестрички, – не моргнувши, відповів Ванька.
На жодні кредити Дашка дати йому цього не могла.

– Може, хоч собаку купиш? – хитро примружився Ванька.
Дашка розпливчасто пообіцяла, що «подумає». Кілограми все йшли. Їсти було колись і небезпечно для життя. Найшкідливіше, що міг підсипати Ванька в їжу – це дохлі мухи. Скоро одяг, куплений на ринку, став великим. Дашка ризикнула і вирушила в магазин.

– Та ви як цукерка, – похвалив Дашку продавець, коли вона приміряла вузьку сукня. – Бувають же такі фігури!
Дашка не стала уточнювати свій розмір, вона звикла жити, не знаючи його. На ранок прийшов сусід. Зубний лікар був чимось збентежений і засмучений одночасно.

– Схоже, нам все-таки доведеться одружитися, – з місця в голос заявив він. – Твій дурило сьогодні замазав мені фари зеленкою, на номерах намалював метеликів, а на дзеркало заднього виду наклеїв картинку з зовсім іншим заднім видом. Я в стовп в’їхав! Добре, хоч не задавив нікого. Так що вихід один …
– А раптом я погоджуся? – зареготала Дашка.
– У всякому разі, я цього не злякаюсь, – сказав сусід і пішов.

Дашка прикинула себе в ролі дружини зубного лікаря і зрозуміла, що вона їй зовсім не противна.

Увечері Ванька звалився з ангіною. У нього піднявся жар і пропав голос. Дашка викликала «Швидку», накупила ліків, і цілу ніч чергувала біля його ліжка. Ванька був тихий, безпорадний і беззахисний. Не втримавшись, Дашка погладила його по голові.

– Мама?! – відкривши каламутні очі, запитав Ванька.
– Мама в Сочі, – схлипнула Дашка і чомусь поцілувала його в гарячу щоку.
Весь наступний день вона намагалася додзвонитися до Алки, але її телефон був відключений. Видно, у Алки «масть пішла», або, навпаки – «не пішла», Дашка нічого в цьому не розуміла. Ванька прохворів два тижні. За цей час Дашка дізналася все, про фолікулярну ангіну, і як її лікувати. Вона ходила до лікарів, знахарів, і навіть до церкви. Коли одного разу вранці вона випила чай з гірчицею, то зрозуміла – Ванька пішов на поправку. Зубний лікар більше не приходив. Мабуть, проблема одруження на Дашко відпала разом з хворобою Ваньки. Машину ніхто не псував, і одружитися стало необов’язково. Дашка зі зловтіхою чекала, коли Ванька остаточно встане на ноги. І дочекалася. У квартирі пролунав потужний вибух. Винесло вікна, надвоє рознесло шафу, розкурочив комп’ютер і телевізор.

– Не розрахував, – сказав Ванька.
– Ти не поранений ?! – ридаючи, обмацувала його Дашка. – Не покалічений? !!
– Чим? – презирливо пирхнув Ванька. – Всього-то грам двісті тротилу.
Виглянувши у розбите вікно, Дашка побачила, як зубний лікар метушиться біля свого «Лексуса», перевіряючи, чи немає пошкоджень вибухом машини. Інші сусіди навіть не вийшли. Вони звикли, що назва всіх бід одна – ВАНЬКА.

– Він сирота, – плачучи, давала свідчення Дашка слідчому прокуратури. – Хороший хлопчик! Тата немає, мама в Сочі, а тітка дура …
Минуло більше місяця, а Алка не приїжджала. Дашка вставила скло, викинула зіпсовану шафу, віддала в лагодження комп’ютер і купила собаку. Ванька так захопився цуценям, що забув про експерименти з тротилом. «Лексус» під вікном пропав, переїхавши, мабуть, на стоянку. Але одного вечора, побачивши його на звичному місці, Дашка не витримала і сама із задоволенням намазала ручки дверей вазеліном.

На наступний ранок пролунав дзвінок. Дашка відкрила двері, звично увернувшись від падаючого зверху пакету з піском. На порозі стояла засмагла Алла.

– Мені Дашу, – сказала вона.
– А я хто? – обурилася Дашка.
– Ти? !! – Здивувалася сестриця і раптом зареготала: – Це мій засранець тебе до сорок другого розміру довів ?!
– Він не засранець, – похмуро сказала Дашка, пропускаючи сестру в квартиру.
– Слухай, з тебе п’ятсот баксів за курс схуднення! – Алка, перш ніж сісти, уважно оглянула стілець. – Мені його треба ще Маринці підкинути, у неї десять кілограмів зайвої ваги!
– Не треба його нікуди підкидати! – обурилася Дашка.
– Та мені ще на Кіпр треба змотатися, – зніяковіла раптом Алла. – На тиждень, або два, як масть піде …
– Ось і їдьте на свій Кіпр! – сказав бас в коридорі, і на кухню зайшов сусід.
Виявилося, що Дашка не закрила двері, і він чув усю розмову.

– А ви хто? – грайливо запитала Алка зубного лікаря.
– Наречений, – представився лікар, і, взявши з полиці засіб для миття посуду, хотів відмити руки від вазеліну. Не встигла Дашка його попередити, як руки лікаря по лікоть виявилися в чорних чорнилах.
– Скільки змін! – зітхнула Алка і встала. – І все за такий короткий час! Ось це масть! – захопилася вона. – Так мені Ваньку до Маринки відправити, або він тебе ще стане в нагоді?
– Пригодиться, – буркнула Дашка.
– Пригодиться, – підтвердив лікар, розглядаючи свої руки.
Коли за Алкою зачинилися двері, Дашка зрозуміла, що не причесана і не одягнена.
– Не метушись, – зупинив її сусід. – Тебе і так весь будинок без спідниці бачив.
– Могли б і представитися, – образилася Дашка, все ж натягуючи на ночнушку халат.
– Стас, – простягнув лікар забруднену долоню.
Дашка зареготала.

– А я бачив, як ти мені вчора ручки дверей вазеліном мазала, – сказав Стас, не знаючи, куди подіти свої руки.
Дашка перестала сміятися і відчула, що червоніє.

– Вибачте, – пробурмотіла вона. – На мене Ванька погано впливає.
– Ванька на всіх погано впливає, – зітхнув Стас. – Може, усиновимо його, щоб пороти можна було?
– Може, усиновимо …
Вони підійшли до ліжка, де в обнімку з собакою спав Ванька.

– Тільки на бальні танці я не буду ходити, – не відкриваючи очей, сказав він.
– Куди я скажу, туди і підеш, – показав йому чорнильно-вазеліновий кулак Стас.

0 комментариев