Тимур Орлов
106

Відкрила посилку, яку отримала від мами, і заплакала

Я народилася і виросла в невеликому містечку, за сто кілометрів від Санкт-Петербурга. Класу з п’ятого вже знала: як тільки закінчу школу, обов’язково поступлю в пітерський університет, щоб виїхати у велике місто!

Я наполегливо вчилася, пам’ятаючи про свою мету. Щоб здати ЕГЕ з хорошими балами, працювала два літа поспіль – збирала гроші на репетиторів. Сім’я-то у нас тоді була не сама забезпечена.

І ось настав заповітний момент. Я отримала шкільний атестат і з завмираючий серцем поїхала в Петербург – подавати документи. До сих пір пам’ятаю смак бутербродів, які мама наробила мені на дорогу.

Мені неймовірно пощастило. Мало того, що за балами я пройшла відразу в два вузи поспіль, так ще в одному виявилися вільні місця в гуртожитку! Недовго думаючи, я вибрала саме його. Перетягнула всі свої нехитрі речі в кімнату і зажила.

Спочатку було дуже важко. Стипендії не вистачало ні на їжу, ні на одяг. Про розваги я взагалі мовчу. Довелося влаштуватися на підробіток, а це означало, що в кімнату я приходила напівмертва від втоми і відразу падала спати.

Але я насолоджувалася Пітером, ловила кайф від його вуличок, дворів- «колодязів» і краси. Про своє містечко я згадувала рідко: мене туди не особливо тягнуло. Родині теж телефонувала нечасто.

І ось, дізнавшись, що у мене продірявилися зимові чоботи (а на носі вже зима), мама прислала мені посилку з новими чобітьми. Жахливо зрадівши, я відкрила коробку, стала їх оглядати … як раптом з голінища прямо мені під ноги впала шоколадка. Молочна, з дівчинкою в хусточці, моя улюблена.

Я подивилася на неї і відчула, як по щоках потекли сльози. Мама пам’ятала про те, що я так люблю цю шоколадку, і постаралася зробити мені приємне. Тут же нахлинули докори сумління, що так рідко згадую про рідну домівку і батьків …

Загалом, я тут же побігла їм дзвонити. А на зимових канікулах поїду до них!

0 комментариев