Насправді, бідні люди прагнуть обдурити оточуючих своїм зовні благополучним видом. Вони просто прагнуть переконати всіх навколо в тому, що у них в житті все добре. А по-справжньому багатим людям все це не потрібно.
У це складно повірити. Здається, що це якась плутанина. Але все йде саме так.
Коли ти маєш багато хороших, дорогих речей, великий будинок і розкішну машину, тобі здається, що ти немов підносишся над тими, у кого всього цього немає. Немов ти сам стаєш «дорожче».
Ти поблажливо поглядаєш на свого друга, у якого старенький автомобіль, і думаєш, що ти крутіше. Адже твій друг – невдаха, а ти багач.
Ти думаєш – сусід напевно думає що я якийсь крутий чувак, раз у мене така крута машина. І думка про це, зігріває тобы серце і допомагає підняти себе у власних очах. Твоя самооцінка підвищується. Ти відчуваєш себе значущим і важливим, коли проходиш повз сусіда, або коли під’їжджаєш до перехрестя на якому стоять машини дешевше ніж твоя.
Якщо ж у твого сусіда машина крутіше ніж твоя, то це знижує твою самооцінку, так як твій сусід більш успішний в твоїх очах, ніж ти. І тоді, для тебе є тільки один вихід, при першій нагоді, ти спробуєш повернути собі перевагу. І мова ж не тільки про машини.
Так буде нескінченно і твоя самооцінка весь час буде то знижуватися, то підвищується. Кожен раз коли у когось із твого оточення буде щось дорожче ніж у тебе, твоя самооцінка буде знижуватися. Зате кожен раз, коли у когось з твого оточення буде щось гірше ніж у тебе, почуття королівськоъ переваги буде повертатися до тебе. Від цього залежить, наскільки ми себе почуваємо щасливими.
Шарль де Монтеск’є, письменник і філософ, якось сказав – «Якби ми просто хотіли бути щасливими, досягти цього було б легко, але ми хочемо бути щасливішими інших людей, а це майже неможливо, оскільки нам завжди здається, що інші щасливіші нас ».
У гонитві за штучним щастям, люди перетворюються в наркоманів, які за всяку ціну будуть підтримувати свою цінність щодо оточуючих себе людей. Вони купують новий телефон, змінюють машину, купують дорогі джинси і дорогі меблі в будинок, на випадок якщо оточуючі, прийдуть у гості з неодмінно дорогими парфумами, щоб підкреслити свій смак і вишуканість. Але так як це коштує дуже дорого, нерідко, люди з пафосом, це люди з великими боргами.
Так люди сідають на кредитну голку, в гонитві за щастям. Найстрашніше для них, це опуститися до рівня тих кого вони вважають нижче себе по рівню, і для того щоб це не сталося, вони готові платити будь-які гроші.
Щоб підтримувати свій неіснуючий статус, вони витрачають величезні гроші на будь-які речі, які підтверджують його.
Якщо є якась річ, яка не вписується в статус, вони всіляко це приховують. І навпаки, те що підкреслює статус, всіляко афішують. Так наприклад, відпочинок в 5-ти зірковому готелі, буде обов’язково згаданий в статусі соц-мереж. Тоді як 3-х зірковий готель, буде всіляко ховатися.
Якщо у них не дорогий будинок, вони будуть всіляко приховувати це. Життя таких людей, перетворюється на обман. Вони обманюють не тільки інших, але в основному обманюють себе. Вони впевнені, що дійсно належать до того статусу, який імітують і всіляко ігнорують то факт, що той статус результат боргів, за які вони будуть розплачуватися все життя.
В якийсь момент життя, коли банки більше не дають грошей, і джерело радості і щастя вичерпується, вони впадають в глибоку депресію. При цьому, зазвичай вони звинувачують у всіх своїх бідах, ті самі банки, уряд, важке життя і роботодавця, який несправедливо занижує зарплату. Єдина людина, якувони ніколи не стануть звинувачувати – це вони самі. Адже все, що вони хотіли, це просто бути «як усі» і не упустити важливі роки свого життя, беручи від життя все. Хіба могли вони бути винні в своєму жалюгідному економічному становищі?
І на завершення, думаю правильно було б привести слова Генрі Форда.
«Мені нема чого зупинятися в дорогому готелі, тому що я не бачу сенсу переплачувати за непотрібні мені надмірності. Де б я не зупинився, я – Генрі Форд. І не бачу великої різниці в готелях, адже і в найдешевшому готелі можна відпочити не гірше, ніж в найдорожчому. А це пальто – так, ви праві, його носив ще мій батько, але це не має ніякого значення, адже і в цьому пальто я все одно Генрі Форд. Мій син ще молодий і недосвідчений, тому боїться, що подумають люди, якщо він зупиниться в дешевому готелі. Я ж не турбуюся про думку оточуючих про мене, тому що знаю собі справжню ціну. А мільярдером я став тому, що вмію рахувати гроші і відрізняти справжні цінності від фальшивих. »
Обов’язково не забудь поділитися цією статтею з друзями!
