Про залежність високої тривалості життя від різних практик голодування сперечаються з незапам’ятних часів. У сучасному світі науки і техніки інтерес до цієї теми лише збільшився. І ось уже кілька об’єктивних досліджень підтвердили зв’язок між відчуттям голоду (на біохімічному рівні) і довголіттям.
Однією з найбільш наочних стала робота групи німецьких зоологів під керівництвом Дерека Гоффмана (Derek Huffman). До цього було відомо, що миші, регулярно «займаються спортом», живуть довше представників контрольної групи, які не такі активні, зате отримують те ж харчування, що і перші. Справа в тому, що фізичні навантаження перешкоджають розвитку деяких захворювань. Відповідно, у активних мишей збільшується тривалість життя.
Але якщо миші з контрольної групи (що не займаються спортом) замість стандартного для всіх випробовуваних меню отримували скорочені порції, вони жили помітно довше, ніж фізично активні.
Хаффман з’ясував, що вся справа в рівні інсуліноподібного фактору росту 1 (IGF-1). Цей білок бере участь в регуляції клітинного росту і грає важливу роль в процесі старіння. У мишей-ненажер його рівень підвищується, а молекули ДНК руйнуються. У тварин-спортсменів IGF-1 мало, але є пошкодження тканин або молекул ДНК. Голодування уповільнює процес руйнування молекул ДНК, тому тестова група фізично активних і голодуючих мишей виявилася в лідерах за тривалістю життя.
Існують і інші досліджені вченими аспекти голодування. Так, Вальтер Лонго (Valter Longo) і його колеги з Університету Південної Каліфорнії виявили, що голодування робить позитивний вплив на імунітет. Протягом півроку піддослідних мишей час від часу позбавляли їжі на 2-4 дня. Це призводило до різкого зниження числа лейкоцитів в крові. При нормалізації раціону рівень імунних клітин не тільки відновлювався, але і зростав у порівнянні з колишнім.
А ось дослідження, проведене за участю декількох онкохворих, показало, що під час голодування організм з’їдає не тільки запаси поживних речовин, накопичені у вигляді жирової тканини, але і частину лейкоцитів. Однак зникнення старих імунних клітин сприяє активації стовбурових клітин, вони починають ділитися і генерувати нові лейкоцити. Молодші і сильніші колишніх.
До речі, цей експеримент теж показав зниження у голодуючих кількості IGF-1, відповідального за старіння організму і появу ракових клітин (імовірно).
Інша гіпотеза свідчить, що дефіцит калорій активізує певні гени, відповідальні за знос організму. Група вчених з Університету Вісконсіна на чолі з Річардом Вейндрахом (Richard Weindruch) провела відповідне дослідження, використавши в якості піддослідних макак-резусів. Половина мавп вже 10 років отримує низькокалорійний раціон, друга половина харчується нормально. Тварини на низькокалорійній дієті важать на 30% менше, мають на 70% менше жиру в організмі і низький рівень інсуліну. На даний момент живі 90% мавп. У контрольній групі, що живиться нормально, вдвічі вище рівень смертності від старечих захворювань на зразок зупинки серця і діабету, і живі тут тільки 70% макак.
Вчені з Массачусетського технологічного інституту, що працюють під керівництвом професора Леонарда Гуаренте (Leonard Guarente), встановили, що ген, відповідальний за подібний результат, – SIRT1 – є сполучною ланкою між обумовленим голодуванням довголіттям і механізмом виведення холестерину з організму. Низький рівень кодується геном SIRT1 білка в клітинах мишей призводить до накопичення холестерину. Голодування, яке посилює активність SIRT1, може знижувати ризик розвитку пов’язаних з холестерином захворювань на кшталт атеросклерозу і хвороби Альцгеймера.
Недавнє дослідження японських вчених з Університету Кагосіма підтвердило всі існуючі припущення і встановило, що старіння залежить від концентрації гормону голоду – греліну. Він впливає на SIRT1, уповільнює процес старіння тіла і мозку мишей. Так, збільшивши вироблення греліну у лабораторних мишей і активізувавши SIRT1, вчені змогли продовжити життя гризунів. Заблокувавши вироблення гормону, тварина вдалося зістарити.
Для цих маніпуляцій з греліном вчені використовували народний японський засіб ріккунсіто (rikkunshito), який виготовляється з коріння рослини Atractylodes lancea. Це зілля дали мишам з мутаціями, прискорює процес старіння. Прийом ріккунсіто продовжив гризунам життя на 10-20 днів для одного набору генів і на 100-200 днів – для іншого.
