Тимур Орлов
52

Історія про те, як важливо приймати життя і любити те, що дається тобі лише раз

Мої батьки постаріли. Вони і були не особливо молодими, коли я народився. Зараз мені 27, моїй мамі 63, а татові 71.

Справа не в тому, що вони пішли на пенсію … Мій тато все ще працює і успішно дзвонить мені по скайпу. Моя мама веде «інстаграм», скидає злісні жарти в повідомленнях, і з особливою повагою ставиться до творців торрента. Справа в тому, що вони перетворилися в моїх бабусю і дідуся.

Я люблю їх, як і завжди, йду за порадою, коли упираюся в глухий кут і відчуваю підтримку в моменти слабкості, але тепер – головний я.
Тепер в моїх руках меч, стріли і щит. Тепер я задаю рух.
Я не знаю, що саме розділило нас на до і після. Чи то здоров’я, якого майже не залишилося, слабка хода і важке дихання. Я бачу, як мама втрачає пам’ять.
Як тато сповільнився і більше не здатний на глобальні рішення. Не знаю, кого воно там лікує, але час точно нікого не щадить.

Я став робити знижку, і, можливо, їм неприємно це читати, але мої батьки дійсно постаріли. Зменшилися в рості, посилилися в характері і перетворилися в слабаків. Вони як і раніше люблять мене, готові оголити протезні ікла і зробити останній ривок, аби я був щасливий.

Часу дуже мало. Я став відчувати кожен рік. Будь-які три дні, що мені вдається провести з батьками, стали святом. Я обіймаю і цілу їх кожен раз, немов на прощання. Добре, тату! Як скажеш, мама! Я поступився їм всім. Пробачив їм все. Тільки живіть.

Мій тато більше не китайська стіна, моя мама перестала бути Лао-цзи. Я боюся оступитися, і це правда. Мені часто не вистачає їх рішень, і це правда. Мені здається, що якби вони були трохи молодші, я був би набагато вільнішим, – і це правда.

Іноді я хочу зателефонувати їм, сказати, що хворий і втомився, що весь світ сьогодні проти мене і мені так хочеться забитися в кут, але вони більше не знають, як мене захистити. Тепер вони мої діти.

Бережіть своїх батьків!

Всім Добра і Позитиву =)

0 комментариев