У часи перебудови, мені потрапила в руки якась книжка з різними історіями які сталися в Естонії; ось у переказі одна з них.
Одна жінка часто приходила в гості до своєї літньої подруги. Подруга була з нею дуже доброзичлива і товариська. Але ось чоловіка подруги вона ніколи не бачила – як тільки наставав час його повернення з роботи – подруга ввічливо натякала, що пора йти.
І ось в один із днів її цікавість все ж таки взяла верх! Коли подруга стала натякати про те, що пора йти – та продовжувала сидіти. Минув час подруга ще сильніше занепокоїлася і стала активніше натякати – та ж ніби не помічала. Ось нарешті годинник показав час приходу – подруга різко заспокоїлася, переставши помічати що-небудь навколо! Незабаром у двері тихенько постукали, господиня відчинила двері – на порозі стояв її чоловік. Його очі світилися любов’ю! На кожній гудзичку його одягу був невеликий паперовий ліхтарик! Вони мовчки дивилися один на одного, випромінюючи потоки ніжного кохання. Здавалося, що все навколо завмерло і час зупинився… Потім вони ніжно взялися за руки, і господиня ввела його в будинок…
Гостя ж таки спробувала непомітно піти. І як потім вона дізналася – чоловік її подруги, кожен день приходив додому з якимись подарунками; і це тривало вже сорок років після їхнього весілля!
