Перша банка, яку я відкрила тієї зими, зашипіла так весело, що я аж усміхнулася. А потім витягла огірок — і він зігнувся в моїх пальцях, як варена локшина. Ні хрускоту, ні того звуку, за який усе це затівається. Просто м’яка ганчірка в розсолі.
Мені тоді було страшенно образно. Три відра огірків, півдня біля плити, спина відвалюється, кріп по всій кухні — і на виході двадцять банок, які соромно на стіл поставити. Чоловік їв мовчки. Це найгірше, коли він мовчить.
Відтоді минуло багато років, і я перебрала цю справу по кісточках. Розпитувала свекруху, сусідку, тітку, яка квасить огірки ще з тих часів, коли їх у дубових діжках тримали. І зрозуміла одну річ: м’який огірок — це майже завжди не випадковість. Це наслідок. Хтось десь схибив, і найчастіше — на п’яти конкретних речах.
Помилка перша: огірок був не той із самого початку
Найболючіше усвідомлення. Бо тут уже нічого не виправиш — ти програла ще до того, як помила банки.
Салатні огірки не квасять. Ніколи. Це ті гладенькі красені з тонкою шкіркою, довгі, темно-зелені, з білими шипами. Вони прекрасні в салаті зі сметаною, але в розсолі перетворюються на кашу. У них шкірка занадто ніжна, а м’якуш пухкий, і розсіл заходить у них, як вода в губку.
Для квашення потрібні засолювальні сорти. Ознака проста: чорні шипи. Пупирчастий, коротенький, щільний, з горбками. Візьміть у руку — має бути важкенький, тверденький, як камінець. Розріжте один навпіл: якщо всередині видно порожнечі, насіннєві камери великі й м’які — цей огірок стане м’яким і в банці.
Ще одне. Перезрілі огірки, ті що з жовтуватим боком і грубим насінням, у квашення не йдуть. Ідеал — довжина 8–12 сантиметрів, і щоб він хрумтів, коли ви його надкусите сирим. Якщо сирий не хрумтить — квашений теж не буде.
І про свіжість. Огірок, зірваний учора вранці й пролежаний два дні на кухонному столі, уже втратив частину вологи. Клітини в ньому здулися. Такий огірок хрусту не дасть.
Ідеально — квасити в день збору. Якщо купуєте на ринку, беріть у тих бабусь, які привезли зранку, а не в перекупників, що тримають товар тиждень.
Помилка друга: огірки не постояли у воді
Це той крок, який усі пропускають, бо ліньки. І дарма.
Огірки треба замочити в холодній воді на 4–6 годин, а якщо вони з магазину і не першої свіжості — то й на всі вісім. Що при цьому відбувається: огірок напивається води, клітини наповнюються, стають пружними. Тканина ущільнюється. І потім, коли він потрапляє в розсіл, йому вже нема куди «здуватися» — він тримає форму.
Незамочений огірок поводиться інакше. Він відразу починає жадібно тягнути в себе розсіл, а разом із ним сіль, і клітинні стінки не витримують. Виходить в’яла м’якушка.
Вода має бути справді холодна. Я міняю її двічі за час замочування, а влітку ще й кидаю в миску кілька кубиків льоду. Колодязна вода — найкраще, але в кого вона є.
І ще: замочування витягує гіркоту. Ті самі кучмачі, які на смак трохи гірчать, після шести годин у воді стають нормальними.
Помилка третя: із розсолом щось не так
Тут найбільше нюансів, і найбільше суперечок між господинями.
Сіль. Тільки кам’яна, крупного помелу. Не «Екстра», не йодована, не морська з красивою етикеткою. Йод пригнічує ту саму молочнокислу бродильню, заради якої все й затівається — і замість квашення ви отримуєте просто солоні м’які огірки.
Дрібна сіль розчиняється надто швидко й дає нерівномірну концентрацію. Беріть звичайну сірувату кам’яну, ту, що в паперовому пакеті.
Пропорція. Класика — 60–70 грамів солі на літр води. Це приблизно 2 столові ложки з невеликою гіркою. Менше — огірки закиснуть і розм’якнуть, бо солі не вистачить стримувати не ті бактерії.
Більше — теж погано, пересолений розсіл витягує з огірка вологу, і він зморщується.
Вода. Хлорована вода з-під крана — вбивця нормального бродіння, вибачте за грубе слово. Хлор гальмує потрібні бактерії. Або відстоюйте воду добу, або беріть фільтровану чи бутильовану.
Жорстка вода з високим вмістом кальцію, до речі, огірку навіть на користь — кальцій зміцнює клітинні стінки.
Температура. Заливати треба холодним розсолом. Гарячий — це вже інша технологія, і хрускоту від неї не буде.
Помилка четверта: забули про те, що дає хрускіт
Кріп і часник — це смак. А от хрускіт дає зовсім інше.
Дубове листя. Оце головне. У ньому дубильні речовини, які буквально зміцнюють тканину огірка зсередини. Три-чотири листочки на трилітрову банку — і різниця відчутна. Моя тітка возить їх із лісосмуги мішками й сушить на зиму.
Якщо дуба немає — листя вишні, чорної смородини, хрону. Хрін узагалі універсальний: і листя, і шматочок кореня. Він і дубильні дає, і плісняву не пускає.
Ще працює виноградне листя. І, за словами Галини, кора дуба — щіпка на банку, але тут головне не перестаратися, бо розсіл стане темним і терпким.
А от чого не треба: класти все підряд «щоб смачніше». Перевантажена спеціями банка бродить нерівномірно. Кріп із парасольками, часник, листя, перець горошком, лавровий лист — цього достатньо.
Помилка п’ята: неправильне зберігання
Ось де гине найбільше врожаю.
Огірки квасяться при кімнатній температурі — 18–22 градуси. Три-чотири дні, поки йде активне бродіння. А потім їх треба перенести в холод. Обов’язково.
Якщо банка простояла в теплій кухні тиждень, бродіння пішло далі, ніж треба. Молочна кислота накопичилася, пектин у огірку зруйнувався — і все, м’який. Причому ззовні банка виглядає нормально, розсіл прозорий, а всередині вже трагедія.
Тому: помутнів розсіл, з’явилася піна, пішов кислуватий запах — усе, три дні минуло, несіть у погріб. Або в холодильник. Оптимальна температура зберігання — від 0 до +4.
Ще один момент, про який мало хто думає. Огірки мають бути повністю під розсолом. Той, що стирчить над поверхнею, контактує з повітрям, там заводиться плівка, і він розм’якає першим. Кладіть зверху листок хрону або гніт.
Що я роблю тепер
Купую огірки зранку на ринку, обов’язково пупирчасті з чорними шипами. Замочую на п’ять годин у холодній воді, двічі міняю. Мию банки з содою, обшпарюю окропом. На дно — листя дуба, хрону, смородини, парасольку кропу, часник, кілька горошин перцю.
Огірки складаю щільно, вертикально, попки донизу — так вони не спливають. Заливаю холодним розсолом: 70 грамів кам’яної солі на літр відстояної води. Накриваю марлею. Три дні на кухні, підставивши тарілку, бо розсіл піднімається й тече.
На четвертий день закриваю капроновою кришкою й несу в погріб. І все.
Торік відкривала банку в лютому. Огірок хруснув так, що чоловік із сусідньої кімнати озирнувся. Мовчав, але вже інакше.
Кілька дрібниць, які теж мають значення
- Обрізати кінчики огірків не треба — через зріз розсіл заходить швидше, і огірок розм’якає. Це міф із розряду «так робила бабуся».
- Гірчиця в порошку, чайна ложка на трилітрову банку, помітно стримує зайве бродіння.
- Один шматочок кореня хрону на дно банки — і плісняви не буде.
- Не мийте огірки гарячою водою. Тільки холодною.
- Банки з квашеними огірками не люблять світло. У погребі має бути темно.
І остання порада, найважливіша. Не квасьте одразу двадцять банок за новим рецептом. Зробіть одну. Дочекайтеся. Спробуйте. Якщо вийшло — тоді вже й решту.
Бо найбільша помилка — це коли ти півдня стоїш біля мийки, вкладаєш душу, а потім у лютому дістаєш із погреба двадцять банок розчарування.
Джерело
Відповіді (0 )