Якщо в житті не було провини, за яку шалено соромно, життя прожите нормально. Але дарма! Тому що у справжніх людей все навпаки, вони живуть і роблять речі, які не завжди доречні. Так, потім доводиться червоніти, іноді багаторазово, коли переказуєш історію, але воно того варте. Або ні – судіть самі.
Моя найнезручніша ситуація сталася, коли я працювала в розважальному комплексі. Ішло весілля. Відповідно, бухі гості, і половину торта розтягнув персонал. І ось я сиджу внизу в барі для залітних клієнтів, із задоволенням поглинаю торт, заходить наречений і питає: “Сподіваюся, Вам смачно?” Мої щоки палали, як його мати, кратер вулкана.
Коли я був дитиною, ми всіма родичами їздили у лазню до бабусі з дідусем. У лазні було вікно, яке виходило на кущі малини, і ось коли моя тітка йшла до лазні, я біг у ці кущі і підглядав за нею. Зараз я вже дорослий, приїхав до неї у гості, ми випили, і вона розповіла, що бачила мене, коли я підглядав. Так соромно мені ще ніколи не було.
Весь підлітковий вік, аж до зміни паспорта, мене багато хто питав, що за дивні літери в моєму підписі, що не підходять до мого імені. Ніколи не відповідала нікому. Мій старий підпис означав «Дуже Люблю Джастіна Бібера Зайку». [Пипец]навіть перед собою соромно.
Нещодавно у супермаркеті пробивала свої покупки через касу самообслуговування. Всі продукти провела через сканер, склала у два пакети та пішла спокійно додому. Пройшовши 10 метрів, здалося, наче щось забула. Виявляється, забула сплатити.
Мені 18. Коли батько відправляє мене в магазин за цигарками, завжди каже: «От 16 років тому ти з’їла в мене цілу пачку, а зараз йти не хочеш», — і я йду, але тільки тому, що дуже соромно за свою поведінку два роки…
Поверталася додому пізно ввечері, уплутався за мною чоловік, на вигляд бомж. Я пришвидшила крок, він прискорив. Я тікати, він біжить. Підбігаю до хати, а він хапає мене за руку! Ну, думаю, все, жити залишилося не довго! … І раптом він сує мені в руки мій гаманець: «Ви випустили», і пішов. Відкриваю, нічого не взяв. Аж соромно стало…
Працюю в магазині алкогольної продукції, зайшов хлопчик років 15-ти, стоїть, вибирає вино. З цікавістю спостерігаю за тим, що відбувається, і через якийсь час він проходить на касу. Природно, запитала, чи не надасть мені молода людина свої документи, мовляв виглядає як хлопчик зовсім. Виявилося, що хлопця звуть Марія і їй 31 рік.
У першому класі так сподобалася розписна гіпсова пташка в кабінеті праці, що стягнула її, будучи впевненою, що ніхто не впізнає. Через три години під моїми дверима стояла вся група продовженого дня на чолі з учителькою. Дзвонили та вимагали повернути іграшку. Відчинила, віддала. Цю ганьбу пам’ятаю досі. Мені вже за третій десяток.
Нещодавно вийшла з декретної відпустки і сама не помітила, як у мене з’явилася безглузда звичка «сюсюкатися» з людьми як це роблю іноді з сином. Все б нічого, якби це не так помітно, але я начальник і в мене в підпорядкуванні переважно чоловічий контингент. І вкотре, коли я щось таке ляпну, хочеться крізь землю провалитися. Ці бородатие чоловіки мило посміхаються і жартують, а мені шалено соромно?
Зараз на п’ятому місяці вагітності, працюю в офісі, дуже втомлююся сидіти весь день. Щоб хоч якось розслабити спину, лягаю в туалеті на підлогу і лежу так п’ять хвилин. Соромно комусь сказати, хоч і підлога в туалеті чиста.
Є сайт, де тобі замість будильника може зателефонувати жива людина та мило розбудити, ведеться запис розмови. Вирішила скористатися. Завела будильник на 18:00 і після навчання благополучно завалилася спати. Мене вчасно розбудив дуже добрий і приємний голос хлопця, а я йому сердито і риком підземного троля відповіла, що прокинулася, і кинула слухавку. Більше я сайтом не користувалася, тому що соромно.
У студентські роки розфарбувала одногрупнику вухо чорним маркером, поки той спав на парі. Усі поржали, і йому нічого не сказали. Хто ж знав, що після пари він піде не додому, а на співбесіду. Досі і смішно, і соромно!
В юності відколупувала від стін цемент і їла це. На всі дірки, що утворилися, акуратно наклеювала маленькі наклейки. Над моїм диваном висів величезний плакат. Якось прийшли гості, і цей плакат різко відклеївся, показавши величезну дірку. На німе запитання мама відповіла, що це я гризу ночами стіну. Було дуже соромно.
У дитинстві, класі так у другому, я пофарбував нігті синім лаком. На запитання однокласника я відповів, що цей лак синій, а отже, чоловічий. Досі соромно.
Дуже було соромно і дуже незручно, що з підлеглою ділився «лайк-факом». Пізніше дізнався, що правильно буде ЛайфХак. Причому слово «лайкФак» було багато разів вжито в оповіданні, а я не міг зрозуміти її очманілий погляд. Треба буде спитати, що вона про мене подумала. Соромище!
