Вчення Ошо можна представити у вигляді хаотичної мозаїки, складеної з елементів буддизму, йоги, даосизму, грецької філософії, суфізму, європейської психології, тибетських традицій, християнства, дзен, тантризму і багатьох інших духовних течій, переплетених з його власними поглядами. Сам Ошо говорив, що у нього немає системи, тому що системи спочатку мертві, а живі течії постійно змінюються й удосконалюються.
У цьому, напевно, і головна перевага його вчення – воно не дає готових швидких відповідей на всі питання, а лише надає багату основу, яка спочатку дає хороший старт для пошуку свого шляху і формування власних висновків.
Протягом життя у Ошо були різні імена. Це цілком властиво традиціям Індії і передавало суть його духовної діяльності. Ім’я, яке він отримав при народженні – Чандра Мохан Джеин. Пізніше його стали називати Раджниш – прізвиськом дитинства. У 60-і роки його стали називати Ачарья ( «духовний вчитель») Раджниш, а в 70-80-ті роки – Бхагван Шрі Раджніш або просто Бхагван ( «просвітлений»). Іменем Ошо він називав себе тільки в останній рік свого життя (1989-1990). У дзен-буддизмі «Ошо» – це титул, який дослівно перекладається як «монах» або «вчитель». Так в історії він і залишився Ошо, і саме під цим ім’ям публікуються сьогодні всі його роботи.
