Можна довго думати, коли дозволити йому розстебнути ліфчик і зняти трусики. А адже це переломний момент у відносинах. Тому він має право вимагати часу на роздуми. «Ну, що, дитинко, ти вже готова оголитися перед ним?» – запитує тебе мозок. І ти вечір сидиш перед монітором, розглядаєш його фото в профілі, перечитуєш його останні повідомлення (боже, які вони милі), прокручуєш ваші останні побачення. І все думаєш, думаєш: пора або ще варто трішки потримати його на відстані витягнутої руки, а раптом, якщо перетримаю, він подумає, що я зануда і піде від мене, і наші відносини закінчаться, так і не розпочавшись. І ти думаєш, думаєш, все-таки він тобі подобається, і ти не проти перевести ваші зустрічі на новий рівень, тобі здається, що він не з легковажних, ти навіть подумуєш познайомити його зі своїми друзями. Думаєш, думаєш, а потім бац – і несподівано наважуєшся.
Дивно, ми звикли, що оголятися перед іншими людьми – це знімати одяг. Це зняти пальто, рукавички, чоботи змінити на туфлі, зняти шапку і дозволити зняти трусики. Ми звикли, що оголятися – це фізичний процес. Але ж це не зовсім так. Є оголення куди більш серйозне. І воно вимагає від нас великих роздумів, аналізу, рішучості і дій. За це відповідають слова. Найсильніші слова. Це вони нас оголюють. Вони роблять нас вразливими. Одного разу озвучивши це слово, ти ніби скидаєш перед іншою людиною свою шкіру. Ти стаєш прозорою, тебе видно всю, без залишку, видно всі твої тріщинки, які ти постійно так старанно приховуєш, видно твою незграбність і слабкість. Ти готова здатися в такому вигляді? Ти готова, щоб тебе побачили справжню? Справжнісіньку справжню, а не той образ справжньої тебе, який ти собі малюєш? Але ж навіть ти сама не знаєш, яка ти є насправді. А ці слова покажуть. В першу чергу тобі ж і покажуть.
Люблю, вибач, спасибі – три кити на яких тримається багато чого
Самих складних слів не так і багато. І ти їх прекрасно знаєш. Це люблю, вибач, спасибі. Є ще інші, але саме над цими словами ми замислюємося найчастіше. Ці слова – індикатор щирості з собою. Це заклик до внутрішнього діалогу. Перш ніж вимовити кожне з цих слів, ти будеш довго думати: чи готова ти зробити це? Я люблю ці слова – вони як небезпечна бритва, яка робить нас людяними. Я люблю ці слова – вони ознака нашої справжності. Я люблю ці слова – бо це атрибут чарівництва, на яке ми, люди, здатні. Нам не потрібні чарівні палички, тому що ми робимо магію за допомогою слів. Тому що люблю, спасибі і вибач можуть змінити життя, як твоє, так і того, кому ти це скажеш.
Люби, що хочеш, а люби – одного
Є мільйони мільярдів люблю, і є всього лише одне люблю. Ти можеш любити рванути на велосипеді сонячним літнім ранком, можеш любити, коли тебе лоскочуть за вушком. Можеш любити малинову пастилу і любити, коли хтось приносить оберемок півоній. Ти можеш любити плаття в горох і пиріжки з вишнями. Можеш любити пірнати в море і сидіти біля океану. Можеш любити, коли тебе називають равликом. Ти любиш дощ, стрибати по даху, цілуватися в під’їзді і кататися на останньому трамваї. Ти любиш тертися щічкою про пухнастого кошеня і чути при цьому, як він пахне молочком. Ти любиш мільйон дій, трохи менше речей, ще менше людей.
Але любити можна одного. Саме любити, а не любити, якщо ти розумієш, про що я зараз. Саме любити в дану хвилину можна тільки одного. І, все може бути, що саме це любити залишиться в тобі на все життя. Саме це любити, як випалене клеймо. Воно є всередині у кожного з нас. І не факт, що це клеймо було випалено не дарма. Не факт, що з тим люблю все склалося, так як ми цього хотіли. Але воно у нас було. І це говорить про те, що ми здатні любити. Чи не любити, а любити. Глибоко, стурбовано, зріло.
Як сказати це люблю? Насправді, над цим не треба довго думати. Так тобі й не доведеться. Воно саме позначиться. Ти навіть сама не зрозумієш, як воно випурхнуло з тебе. Ти ж не збиралася. А люблю вже озвучила. Воно якось само знає, коли йому пора розкритися.
Тільки справжнісіньке я може сказати «вибач»
Добре, що є слово «вибач». І ми, видихнувши, їм користуємося постійно. Ми ним розраховуємося, як дрібницею, навіть не перераховуючи і не чекаючи здачу в відповідь. Настала комусь на ногу? Вибач. Чи не притримала двері? Вибач. Вибач, що не прийшла вчора на твою вечірку. Вибач, що купила не той подарунок. Вибач, що не знайшла часу для твого сина. Вибач, вибач, вибач. Наступного разу я виправлюся. І чорт його знає, буде той наступний раз чи ні. Його ніхто не відстежує, так само як і кількість вибач отриманих на свою адресу.
А є одне вибач. Над ним треба дуже довго думати. На нього треба зважитися. Вибач – це один з потужних ознак зрілості. Можна дожити до сивин, але так і не дорости до вибач. Вибач – це руки підняті, вибач – це крок назад. Вибач – це я не ідеальна, я така, якою ти мене бачиш зараз. Вибач – це мій найчесніший спосіб. Ні, вибач – це не образ зовсім. Вибач – це я. Тільки саме глибинне я може сказати вибач. Щиро сказати вибач. Людина, яка говорить тобі вибач, зараз стоїть беззбройною. Не забувай про це.
Спасибі, що дочитали до кінця
Спасибі говорити приємно. Спасибі говорити легко. Вдячні люди молодше виглядають і краще сплять. Спасибі треба говорити частіше, ніж ми думаємо: сказати чи ні. Як тільки ти задумалась: може подякувати йому? Відразу ж говори «спасибі». Спасибі – це як вітамін D, отриманий від сонячних променів. Нехай його буде більше.
