Якось раз подруга моя Ляля, почесна матір, без п’яти хвилин бабуся і філологічний доцент тривожно поділилася з приятельками:
– Дівки, адже помирати скоро, а я ні разу не була на стриптизі.
Ой, зажурилися товаришки (кафедра лінгвістики і кафедра історії стародавнього світу), і ми, дурепи такі, жодного разу. І ось в один знаменний день, а саме, на Лялині іменини, подарували їй (і собі звичайно) небо в алмазах в модному стрип-клубі поблизу метро Семенівська, де в меню були заявлені непередбачувана програма і авторська кухня.
Ну, прийшли. Сіли за самий козирний столик, прямо проти помосту з жердиною. Вважай, в партері. Замовили мартіні бьянко. Випили. А загадкове шоу не починається. Тоді вони махнули салату з куркою. А еротикою як і раніше не пахне.
У повному розпачі зажадали десерт «фруктовий рай» і пояснень офіціанта. Але офіціант лише здригнувся так розвів білими рученятами.
Тут всі три обурені кафедри вирішили: заявити гучний, рішучий протест! Даруйте! Вже опівночі наближається, стриптизу ж все немає! В цю хвилину до них навшпиньках, як маленька балерина, підплив менеджер і інтимно прошепотів, що заклад готовий оплатити дамам вечерю і навіть ще по одній рюмасі, на ціпок. Але чи не підуть вони прямо в цю хвилину геть?
– А в чому справа? – хором запитали пані. Здивований від настільки кричущої непередбачуваності, що межує з наругою.
– Так там ваші студенти, – зніяковіло пояснив відповідальний за розпусту, – вони виступати соромляться.
