Рідкісні знімки забороненого в СРСР фотографа Вітаса Луцкуса

Вітас Луцкус – людина, яка стала легендою за життя. Міліція Тбілісі пила з ним вино. Одеські злодії спеціально приїжджали, щоб подивитися на нього. З Башкирії йому слали мед. Католикос всіх вірмен зустрічав його розкішним столом. Вдома у нього жив справжній лев. Він багато працював і стільки ж пив. У нього закохувався кожен, кого він зустрічав на своєму шляху. А ще у нього було безліч історій і дивовижний талант оповідача. Але головною пристрастю його була фотографія.

Екстравагантне житло Луцкуса було справжньою Меккою для богеми того часу. Разом зі своєю дружиною він приймав у себе знаменитостей з усього СРСР. Бесіди про життя і мистецтво завжди затягувалися на довгі години. При цьому Вітас жив в суспільстві, яке офіційно вважало його маргіналом і відщепенцем.

Екстраординарні документальні фото видавали в ньому справжнього художника. Він просто не міг, та й не хотів, намагатися пристосуватися до «нормального» життя. Його не цікавив успіх в рамках існуючого ладу.

Минуло вже більше 30 років, а Луцкус досі вигнанець навіть у своїй рідній, вже вільній країні. Так само, як і в радянські часи, про його унікальний талант знає лише жменька інтелектуалів.

«Ми просто жили», – згадує вдова фотографа Таня Альдаг. «Ми творили. Жили. Ми були щасливі. Тільки тепер я розумію, що це була історія ». «Він мав унікальну здатність надихати і мотивувати, умів впливати на інших людей. Міг працювати по кілька днів поспіль майже без сну і випивки »

Вони зустріли один одного в лікарні. Тані було всього 18 і вона готувалася стати медсестрою, а Вітасу вже виповнилося 24. Перше сімейне гніздечко пари швидше можна було назвати фотолабораторією, посеред якої стояла розкладачка. Таня стала для нього не тільки дружиною, але і головною музою, творчим партнером і улюбленою моделлю.

Луцкус був безмежно талановитим і володів даром надихати богемне суспільство, в якому обертався. У рідній Литві його вважали родоначальником концептуальної фотографії. Але Вітас полюбляв репортажні зйомки, поєднуючи, здавалося б, непоєднуване – документалізм і безбашену вигадку.

Вітас Луцкус називав себе «дворняжкою». Кадри він наповнював інформацією і емоціями. Часто знімав людей з дратівливо близької відстані, натискав на спуск затвора в момент, коли людина починала реготати або здіймала руки в русі.

У 1960-х він відправився в подорож по радянським республікам, яка затягнулася на довгих двадцять років. Його моделями були як відомі артисти, так і випадкові люди, яких він зустрічав на вулиці. Він був одержимий зйомкою, і камера ніколи не покидала його шию.

Незважаючи на те, що Вітас ніколи не ліз у політику, його роботи ніколи не проходили цензуру. Очевидно, що за ним велося стеження. 16 березня 1987 року невідомий, імовірно співробітник КДБ, прийшов в квартиру Луцкуса в Вільнюсі.

Розмова закінчилася тим, що Вітас, згідно з протоколом, смертельно поранив гостя ножем, після чого сам викинувся з балкона. Дружина знайшла його в снігу. Вона продовжувала знімати ще кілька років, але не могла відчувати себе в безпеці в Литві.

У 1991 році Таня, забравши з собою дочку Катрину, чемодан фотографій, щоденники Вітаса і 50 доларів, емігрувала в США. Там вона вийшла заміж