Пізно ввечері в суботу, після довжелезної прогулянки, я вже подумки була вдома, коли син раптом озвався:
— Мамо, ми сьогодні гуляли з сусідами й бачили на далекому смітнику тумбочку. Справжня стара, така, як ти любиш! Ходімо, покажу!
Йдемо туди, тягнемось ледве живі, я вмикаю ліхтарик — і от вона. “Тумбочка”. З полегшенням думаю: ну на щастя, вона настільки важка, що точно залишиться тут. І йдемо відпочивати.
А вранці, в неділю, мене будить… жадібність. Сонна логіка ще намагалася нагадати, що в хаті місця немає. Я домовилася з собою: тільки гляну одним оком. Ну і, звісно, в підсумку тумба вже стояла у кімнаті. З заносом допомогли добрий двірник і сусід.
Почала розбирати дерев’яний різьблений декор. На жаль, той же ентузіаст-дворник, схоже, вже встиг утилізувати полички.
На щастя, вдома триває ремонт, тож матеріалів повно. Знайшла узголів’я від старого дитячого ліжка, вирізала нові полички лобзиком. Вже тоді знала, що тумбочка буде оливкова.
Замазала тріщини. Загрунтувала.
Два шари білого кантику.
Потім корпус — теж ґрунт. Далі — основний колір.
Декор фарбую білим. Усюди — по три шари.
Щоб тонкий кант був чіткий, малюю мініатюрним пензликом, в окулярах і з лупою.
Фасади, шухляди — фарбую.
Ставлю ручки.
Приклеюю декор. Колись він тримався на шпильках, але зараз “рідкі цвяхи” — саме те.
Ставлю дверцята.
Уся історія зайняла рівно тиждень. Могла б і швидше, але дуже морочливо було з вигинами на фасадах. Там, де не можна фарбувати, обклеювала малярним скотчем. Через кривизну — різала його на дрібнющі шматочки, все вручну. Потім іще трохи підмальовувала.
Ну що, як вам результат?
Відповіді (0 )