Які хитрощі використовують ЗМІ

Навмисно викликають потрібні асоціації з героєм сюжету

Інформацію в таких випадках можуть подавати різними способами. Ось основні з них.

Завуальована подача. Один з варіантів – використання хитрих прийомів верстки. Психотерапевт Семюель Лопес де Вікторія наводить приклад з газети, редакція якої мала свою точку зору щодо дій одного політика.

В одному з випусків поруч з його портретом вони розмістили фотографію клоуна, яка ілюструє іншу статтю. Але асоціації спрацьовували так: здавалося, що фотографія цього персонажа відноситься саме до політичного матеріалу.

Проведення паралелей. Наприклад, між героєм сюжету і будь-якою неприємною особистістю з темною історією, яка зарекомендувала себе сумнівними вчинками. Аж до відвертого наклепу, щоб викликати потрібні – в даному випадку негативні – асоціації.

Підбір потрібних ілюстрацій. У статті нерідко поміщають не фотографії героя, а його карикатурні, як би штучні, зображення. Тільки зазвичай ці кумедні малюнки містять недвозначний підтекст: виставляють людину в поганому світлі або акцентують увагу на властивих йому негативних рисах або діях.

Іноді для певного персонажа підбирають гіршу фотографію, яку тільки можна, щоб посилити негативне сприйняття аудиторією і закріпити асоціацію.

Кажуть про одну проблему, але ігнорують іншу

Сергій Зелінський, психолог, письменник і публіцист, пише, що ЗМІ можуть усвідомлено «не помічати» одну проблему, але охоче приділяти підвищену увагу іншій. Через це дійсно важлива новина упускається на тлі другорядних, які з’являються перед нами частіше.

Політичні психологи Дональд Кіндер та Шанто Айенгар провели експеримент. Дослідники розділили випробовуваних на три групи, кожній з яких показували відредаговані новинні сюжети з фокусом на три різні проблеми.

Через тиждень учасники з кожної групи вважали, що саме ту проблему, яка отримала більш широке висвітлення в ЗМІ, потрібно вирішувати в першу чергу. Причому у кожної групи була своя, відмінна від інших тема.

Виходить, що наше сприйняття проблеми змінюється не тільки через її реальні масшаби, а й через частоту згадки в ЗМІ.

Більш того, випробовувані також оцінювали діяльність президента, спираючись на те, як він вирішує питання, які після перегляду відредагованих новин вони вважали пріоритетними.

Підносять негативні новини як щось буденне

Інформація, яка може викликати у читача або слухача небажані емоції, подається як нічим не примітна. В результаті з часом людина перестає сприймати погані новини критично і починає ставитися до них як до чогось цілком нормального, оскільки кожен день чує і бачить, що журналісти говорять про це зі спокійним обличчям. Тобто поступово звикає до негативної інформації.

Використовують контрасти

Новина, яка повинна викликати позитивний відгук, подається на тлі негативних сюжетів, і навпаки. Це робить її набагато більш помітною й виграшною.
Наприклад, повідомлення про зниження рівня злочинності в своєму регіоні буде сприйнято більш позитивно після низки новин про грабежі, розбої або фінансові махінації у віддаленій країні.

Керуються «думкою більшості»

Нам простіше зробити що-небудь, якщо ми отримуємо схвалення інших. Коли «78% населення незадоволені сформованою в регіоні ситуацією» або «більше половини городян впевнені, що життя стало краще», людині лише залишається вибрати, до якої більшості приєднатися.

Прийом також часто використовують в рекламі, коли говорять, наприклад, що «80% домогосподарок вибирає борошно саме нашої марки». В результаті у жінки, яка дивиться рекламний ролик, виникає підсвідоме бажання опинитися в більшості. І наступного разу, можливо, вона все-таки купить «ту саму марку». А раптом і їй теж сподобається?

Зміщують акценти

Повідомлення про одну й ту ж події можна піднести по-різному. Навіть зміна формулювання заголовка часто зміщує акцент сюжету. Хоч він і залишається правдивим, через специфічну подачу у нас спотворюється його сприйняття: ми фокусуємося саме на тому, що ЗМІ винесли на перший план.

Цей прийом соціологи часто супроводжують показовим прикладом – анекдотом про забігом генсека СРСР і американського президента, в якому переміг другий.

Американські ЗМІ писали: «Наш президент прийшов першим і виграв забіг». Радянські ЗМІ теж опублікували новину: «Генсек прийшов другим, а президент США – передостаннім». І начебто правда і там, і там, але сприймається вона все-таки по-різному.

Подають повідомлення за методом «сендвіча»

Соціальний психолог і публіцист Віктор Сороченко описує два прийоми: «отруйний сендвіч» і «цукровий сендвіч». Перший використовують, щоб заховати позитивну інформацію між двома негативними повідомленнями. Другий – щоб негативний контекст загубився між оптимістичними початком і кінцем.

Посилаються на дослідження, яких не було

У сюжеті згадують: «наше джерело розповіло …», «група вчених з’ясувала, що …» або «масштабне дослідження довело …», але не дають ніяких посилань. Така фраза, найімовірніше, використовується лише для надання більшої значущості сказаному і не має під собою реальних підстав.

Створюють інтригу там, де її немає

Іноді журналісти вдаються до клікбейту: додають заголовку зайвої сенсаційності і виносять в нього чіпляючі слова, які не передають суть статті, але змушують нас відкрити її. І – як результат – отримати повне розчарування через вміст.

Часто для клікбейту використовують слова «шокуючий», «сенсація», «ви не повірите, що …» і так далі. Але іноді просто приховують важливі деталі, вводячи в оману читача.

Наприклад, вам попався такий заголовок: «Житель міста N прийшов на виставку і зруйнував відому картину Айвазовського». Ви переходите по посиланню і з першого абзацу дізнаєтеся, що людина купила репродукцію в сувенірній крамниці, а потім порізала її на клапті. Навіщо вона це зробила – незрозуміло, але подія не має ніякого відношення до оригіналу картини, що зовсім не очевидно з заголовку.

Виділяють потрібну інформацію на графіках

Наприклад, щоб різниця між показниками кількох конкуруючих компаній здавалася соліднішою, нам можуть показати лише частину шкали стовпчастої діаграми – від 90% до 100%. Різниця в 4% на такому відрізку здається відчутною, але якщо подивитися на шкалу повністю (від 0% до 100%), всі компанії будуть майже на одному рівні.

Подібні прийоми використовують і при побудові графіків, вказуючи різні за тривалістю відрізки часу між критичними оцінками, вибираючи таким чином найбільш пікові моменти. Тоді лінія, що йде вгору або вниз, буде показовіша.

До речі, вказувати числа у відсотках теж вигідніше. Наприклад, фраза «прибуток компанії виріс на 10% за останній місяць» звучить досить непогано, а ось «за цей місяць компанія заробила на 15 000 рублів більше» – вже не так вражає. Хоча і те, і те – правда.

Як не потрапляти на ці хитрощі

Розвивайте в собі критичне мислення. Воно необхідне, щоб обробляти великі обсяги інформації, аналізувати докази, аргументи і думки інших людей, міркувати логічно. А ще таке мислення змушує ставити під сумнів факти і добиратися до суті.

Ось дії, які допоможуть навчитися відрізняти достовірну інформацію від неправдивої та розпізнавати маніпуляції:

  • Читайте книги про критичне мислення або інші корисні матеріали по темі.
  • Вивчайте і запам’ятовуйте виверти і прийоми, які найчастіше використовують ЗМІ та маркетологи.
  • Розвивайте медіаграмотність. Це необхідний навик людини, що живе в цифрову епоху. Саме медіаграмотність визначає можливість критичного мислення: людина здатна розрізняти надійні джерела, аналізувати контент і розуміти культуру медіа.
  • Спілкуйтеся в соціальних мережах – або іншим відповідним для вас способом – з людьми, які можуть дати об’єктивну неупереджену оцінку по питанню, яке цікавить вас.
  • Ставте під сумнів свої власні судження, пробуйте поглянути на речі під іншим кутом і шукайте корінь проблеми.
  • Вчіться читати і розуміти статистику. Коли говорять, що «75% людей хочуть жити краще», це не завжди означає, що вони живуть погано зараз. І багато учасників опитування коментують свою відповідь далі так: «Я задоволений життям, але немає межі досконалості». До того ж вибірка може бути мізерно мала, а питання під час збору даних, швидше за все, задавалися таким чином, що людина підсвідомо вибирала потрібну відповідь – у її просто не було гідних альтернатив.