Цієї весни я ледь не зробила дурницю. Стояла біля сусідки, дивилася на її пишну плакучу вербу — і вже майже намітила куточок біля паркану, де хотіла посадити таку саму. «Гарно ж як», — думала я. А сусідка, побачивши мій захоплений погляд, тільки рукою махнула: «Не повторюй моєї помилки. Я через цю красуню вже два рази труби міняла».
Отоді я й сіла розбиратися всерйоз. Бо одна справа — посадити деревце для душі, і зовсім інша — потім роками воювати з його корінням, рахувати збитки на ремонт фундаменту чи переживати, щоб онуки не нахапалися отруйного насіння.
Зібрала цілий список таких «проблемних» дерев — і ділюся з вами, поки ви не наробили того, про що потім доведеться шкодувати.
Дерева, що руйнують усе під землею
Це найпідступніша категорія. Зверху — краса й тінь, а під землею тихенько коїться лихо. Коріння деяких дерев настільки агресивне, що шукає воду де завгодно — і знаходить її у ваших трубах, септику, під доріжками та фундаментом.
Перше місце в моєму чорному списку — платан кленолистий. Дерево могутнє, тінисте, але коріння в нього таке, що здатне підняти асфальт, потріскати доріжки й дістатися до фундаменту дому за кілька метрів. У місті його ще можна терпіти, та біля приватної садиби — біда.
Поруч ставлю плакучу вербу — ту саму, через яку сусідка труби міняла. Верба обожнює воду й тягнеться до будь-якого її джерела. Каналізація, дренаж, полив — усе під загрозою. Тому її місце десь біля ставка чи в дальньому кутку ділянки, а не під вікнами.
До цієї ж компанії належать тополя біла та тополя італійська. Ростуть швидко, коріння агресивне, плюс відомий усім тополиний пух, від якого навесні нема порятунку. Інжир звичайний, посаджений упритул до будівлі, теж із часом проникне корінням у фундамент. А в’яз взагалі поводиться як завойовник: дає самосів, лізе куди не просили й майже не піддається контролю.
Якщо ви все ж мрієте про велике тінисте дерево біля дому, краще одразу подумати про захист — кореневі бар’єри, дренажні системи, грамотну гідроізоляцію фундаменту. Це той випадок, коли копійка, вкладена наперед, рятує від великих витрат потім.
Зелені загарбники, яких потім не вижити
Окрема історія — рослини, що розповзаються по ділянці й перетворюють її на джунглі. Ви садите одне деревце, а через кілька років маєте цілий гай, який лізе до сусідів і знищує все навколо.
Яскравий приклад — айлант найвищий, у народі «божедерево». Росте з фантастичною швидкістю, дає паростки після кожного зрізу й виділяє в ґрунт речовини, що пригнічують сусідні рослини. Така ж проблема з робінією псевдоакацією (її часто плутають із білою акацією): коріння повзе на всі боки, дерево розмножується паростками, і викорінити його майже неможливо.
Далі — бамбук розлогий. Здається милим і екзотичним, поки його кореневища не починають вилазити за п’ять-десять метрів від місця посадки, у тому числі на сусідню ділянку. Сумах оцтовий теж активно захоплює територію паростками, та ще й у багатьох людей викликає алергію.
До списку інвазивних додаю клен ясенелистий (американський) — він витісняє місцеві дерева й засмічує все самосівом, будлею Давида, омелу вірменську з її стрімким безладним ростом, а ще черемху американську, яка дає густі зарості й погано виводиться. Гарна на вигляд павловнія росте блискавично, але саме через цю швидкість здатна швидко вийти з-під контролю.
Дерева, що псують життя сусідам і птахам
Є рослини, які начебто й не руйнують фундамент, але створюють інші клопоти. Шовковиця біла — смачна, та її ягоди бруднять усе навколо: доріжки, машини, одяг. Птахи об’їдаються плодами, а потім «прикрашають» вам подвір’я так, що відмити майже неможливо.
Ліквідамбар (амбpове дерево) восени неймовірно красивий, але має колючі плоди, які притягують птахів і завдають чимало мороки. Бірючина китайська теж не подарунок — дуже інвазивна, витісняє місцеві види. А дуб червоний, хоч і ефектний, дає рясний самосів і витісняє з ділянки інші дерева й рослини.
Найнебезпечніше — отруйні дерева біля дітей і тварин
Ось тут я вже не жартую. Якщо у вас бувають онуки чи живуть котики й собаки, до цього пункту поставтеся особливо уважно.
Рицина звичайна — дуже декоративна рослина з гарним різьбленим листям, але її насіння отруйне для людей і тварин. У ньому міститься рицин — одна з найнебезпечніших природних речовин узагалі. Достатньо кількох насінин, щоб справа закінчилася трагічно. Ветеринари наголошують: якщо собака чи кіт пожують цю рослину, потрібна негайна допомога, бо протиотрути не існує, рятує лише швидке звернення до клініки. Тому в саду, де бавляться діти чи бігають домашні улюбленці, рицині не місце.
Обережними варто бути і з горіхом чорним: він виділяє в ґрунт речовину юглон, токсичну для багатьох інших рослин. Поруч із ним просто нічого не росте, тож саджати його треба на відстані п’яти-десяти метрів від грядок і клумб.
Що зробити, перш ніж брати лопату в руки
За ці роки я для себе вивела просте правило: спершу думаю, потім копаю. Перш ніж саджати будь-яке дерево, варто пройтися кількома пунктами.
- Дізнайтеся про кореневу систему. Поверхневе чи агресивне коріння — перший сигнал тримати дерево подалі від будинку, доріжок і комунікацій.
- Перевірте, чи не інвазивний це вид. Якщо рослина славиться тим, що розповзається й витісняє все навколо, краще пошукати спокійнішу альтернативу.
- Оцініть вплив на інші рослини й споруди. Деякі дерева не вживаються із сусідами по саду чи труять ґрунт навколо себе.
- Обирайте те, що підходить саме вашому саду. Розмір ділянки, ґрунт, клімат, відстань до будинку — усе має значення.
І найголовніше: майже завжди є гідна заміна. Замість агресивної верби — компактні декоративні види, замість отруйної рицини — безпечні квітучі кущі, замість тополиного пуху — дерева, які тільки тішитимуть око. Альтернатива існує — і її варто знайти ще до того, як ви візьмете в руки лопату. Бо посадити дерево — справа однієї години, а виправляти наслідки невдалого вибору доводиться роками.
Джерело
Відповіді (0 )