Найстрашніші монстри з фільмів жахів відображають страхи наших предків. Страхи бувають універсальними, підготовленими і локальними (суто особистими, властивими не всім людям).
Письменники і режисери, як правило, не показують локальні страхи — страх метеликів, наприклад. Вони працюють на широку аудиторію і спекулюють на найбільш поширених страхах. Як зазначив письменник-фантаст Томас Монтелеон: “Автор жахів повинен несвідомо відчувати універсальні тригери“.
Всі поширені страхи біологічно обумовлені.
В процесі еволюції наші предки зустрічалися зі смертельними погрозами. На них нападали хижаки — від м’ясоїдних ссавців до отруйних істот – змій і павуків. Або вороже налаштовані представники власного виду. Їх атакували невидимі хвороботворні мікроорганізми. Коли вони втрачали статус, їх виганяли і соціально ізолювали, що в умовах їх життя було рівносильно смерті. Вони отримували каліцтва в результаті несподіваних погодних стихій або топографічних особливостей місцевості.
Вплив усіх перелічених вище небезпек призвів до особливої чутливості людини, необхідною для виживання. Деколи така чутливість поширюється не тільки на смертельно небезпечні категорії, але включає і цілком нешкідливі об’єкти або ситуації — як, наприклад, боязнь вже згаданих метеликів, які людині не загрожують. Головне правило в області виживання і самозбереження: краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.
Універсальні страхи гучних звуків і об’єктів — основні, загальні для всіх і генетично підкріплені. Саме їх ми провокуємо, коли вискакуємо з-за рогу з криком на приятеля, який нічого не підозрює. Раптові гучні звуки і об’єкти змушують здригатися не тільки людей, але й інших живих істот. Можна підкрастися ззаду до щура і налякати його криком — реакція буде та ж.
Цей ефект гарантовано працює з собаками, білками і немовлятами. Рефлекс здригування примітивний, але діє швидко і ефективно — він готує організм до зустрічі з небезпекою. Фільми жахів та відеоігри задіюють цей вроджений страх — там постійно хтось раптово вистрибує і лякає глядачів або гравців.
Є ще універсальні, але непостійні страхи. За спостереженнями специалистів в області психології розвитку, діти відчувають страх до деяких об’єктів або ситуацій на певних етапах дорослішання. Передбачуваний страх посилюється в період, коли дитина найбільш вразлива перед небезпеками, яких боялися наші предки. Життя кардинально відрізнялася від сьогоднішньої, але страхи нікуди не зникли.
Для немовлят, які не можуть пересуватися і себе захищати, найстрашнішою ситуацією було і є відсутність людей, здатних надати догляд і увагу, а також вороже налаштовані незнайомці. Якщо страх виправдовується, у дитини до 3 років може зберігатися сепараційна тривога і страх незнайомих людей. Коли ж діти починають ходити, вони гарантовано набувають страх висоти.
Від 4 до 6 років дитина активно вивчає своє оточення і піддається страхам постраждати від недружнього світу, а тому цурається тварин, боїться чудовиськ, які ховаються в темряві, в цілому цікавиться темою життя і смерті. У дитинстві закладається страх отримати травму, постраждати від нещасного випадку або чимось заразитися.
Вже на початку підліткового віку на зміну цим страхам приходять соціальні фобії. Діти бояться втратити статус в групі, не завести друзів, бути вигнаним. Це відбувається на тому етапі розвитку, коли однолітки стають важливіші за батьків і коли основним завданням дитини є “пошук соціальної ніші та побудова стабільної системи взаємодії”.
Еволюційна логіка такого процесу зрозуміла: певні страхи у дітей пов’язані з тими фазами розвитку, на яких вони були особливо вразливими. Деякі люди відчувають, що з віком позбавляються від колишніх фобій і більше не бояться монстрів під ліжком. Але саме в дитинстві закладаються основні страхи, які потім в дещо зміненому вигляді переслідують все життя.
Письменник Стівен Кінг у передмові до збірки оповідань поділився з читачами:
ночами, лягаючи спати, я досі прихильний до однієї звички: перш ніж вимкнути світло, хочу переконатися, що ноги в мене як слід вкриті ковдрою. Я вже давно не дитина, але… але ні за що не засну, якщо з-під ковдри стирчить хоча б краєчок ступні… створіння, що живе у мене під ліжком і готове схопити за ногу, нереальне. Я це знаю. Але твердо знаю також і те, що, якщо як слід прикрити ковдрою ноги, йому не вдасться схопити мене за щиколотку”.
Підготовлені страхи не обумовлені, як боязнь гучних звуків. Ці страхи теж вроджені, тому що передаються генетично. Просто для їх активації потрібен зовнішній поштовх.
Система страхів досить пластична, тому оточення може її змінювати. Еволюційна логіка підготовлених страхів така: у процесі розвитку людство навчилося адаптуватися.
Люди живуть у всіх кліматичних зонах, від тропічних до арктичних. Є страхи, постійні в часі і локаціях — потонути або задихнутися, наприклад. Але існують варіації в розподілі загроз.
Инуїтам немає сенсу боятися тигрів або скорпіонів, а дитині з сільської частині Індії — полярних ведмедів. Але оскільки наші гени не можуть “знати”, в якому кліматі та екології ми будемо рости, саме генетичне почуття страху дозволяє дізнатися про загрози, що існують в умовах іншій місцевості.
Люди миттєво вбирають місцеву культуру — норми, мову, знання про небезпеки, що в тій чи іншій країні вважається придатним або неїстівним і так далі. Навчання, по суті, — це “еволюційно придбана адаптація до змін навколишнього середовища, яка відбувається протягом усього життя і дозволяє пристосуватися до займаної ніші”.
Навіть діти, які зростають в промислово розвинених міських умовах, де не зустрічаються хижаки або отруйні тварини, все рівно бояться небезпечних живих істот, оскільки такий страх продиктований природою. В одному дослідженні вчені запитували американських дітей про їх страхи і виявили, що вони “не бояться тих речей, з якими їм радили бути обережними”, наприклад, вуличного руху, але “заявляють, що бояться ссавців і рептилій, часто змій, левів та тигрів”.
Підготовлені страхи — це боязнь змій, павуків, висоти, крові, закритих просторів, темряви, грому, громадських місць і відкритих просторів, соціального контролю і глибокої води. Це типові фобії, які легко придбати, але з якими складно розлучитися.
Згідно з останніми статистичними даними Національної ради безпеки США, шанси померти в ДТП для людини, народженої в 2007 році, дорівнюють 1 до 88. При цьому шанси померти від укусу отруйного павука становлять 1 до 483 457, а укусу отруйної змії або ящірки — 1 до 522 522.
Якщо чого і боятися в сучасному світі, то автомобілів, а не рептилій або комах. Але оскільки небезпеки, на основі яких зароджуються фобії, зародилися в наших предках мільйони років, ми досі народжуємося з генетичною схильністю до страху перед такими об’єктами.
У 1973 році Стівен Кінг опублікував список власних страхів. І цей перелік фобій людини, народженої в 20 столітті в штаті Мен, дивним чином відображає типове розподіл еволюційно придбаних страхів:
- Темряви
- Бруду
- Каліцтва
- Змій
- Щурів
- Закритих просторів
- Комах (павуків, мух, жуків)
- Смерті
- Інших людей (параноя)
- За іншу людину
Це особисті страхи Стівена Кінга, але список підійде будь-якому американцю, азиату, африканцю або європейцеві. Це може бути перелік страхів людини, що жила 1000 або 50 000 років тому. Представники виду Homo sapiens бояться одного і того ж. В сучасному світі люди не стикаються з загрозою смерті від хижака, укусу отруйного павука або змії, але страхи, подібно примарам, досі живуть в центральній нервовій системі.
